Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 вересня 2018 року, винесеної за результатом перегляду ухвали Апеляційного суду Вінницької області (справа № 148/312/16-ц, касаційне провадження № 61-24189св18).

Судом установлено, що у провадженні Тульчинського районного суду Вінницької області знаходилась справа за позовом Особи_1 до Особи_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

У травні 2016 року Особа_1 звернулась до суду із заявою про залишення її позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди без розгляду.

У зв’язку із чим, Особа_2 звернулася до суду першої інстанції із заявою про компенсацію витрат, пов’язаних з розглядом  справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Ухвалою суду першої інстанції заяву Особи_2 залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову ухвалу про задоволення заяви Особи_2 щодо компенсації витрат на правову допомогу.

Апеляційний суд посилався на необґрунтованість дій позивача, які полягали у зверненні з позовом до суду та у подальшому неявки свідків у судове засідання, на показання яких вона розраховувала, що зумовило подання заяви про залишення позову без розгляду.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із того, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов’язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред’явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету – ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.  

При цьому встановлено, що єдине, на що посилалася Особа_2 при подані заяви про компенсацію витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача – це те, що Особа_1 пред’явила безпідставний позов і у подальшому у заяві по суті наводяться заперечення проти позову.

Установивши, що заява відповідача не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, Верховний Суд дійшов висновку, що подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень у його реалізації.

 Текст постанови.

Прес-служба суду за повідомленням судової влади України