Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Микола Мазур, керівник департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли та начальник відділу єдності правових позицій правового управління (ІІІ) департаменту аналітичної та правової роботи ВС Геннадій Зеленов взяли участь у міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення прав і свобод людини в умовах судово-правової трансформації в Україні: ІІ київський полілог».

Микола Мазур виступив у першій сесії заходу «Проблеми антикримінальної політики у контексті забезпечення прав і свобод людини та громадянина». Незважаючи на те, що перший рік діяльності ВС був непростим, сказав доповідач, за цей час вдалося створити ефективно діючу команду та розглянути справи, які до ВС передали вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

«Завдяки поєднанню у ВС досвіду адвокатів, науковців та суддів вдалося сформувати належні підходи до формування судової практики. З одного боку, судова практика не повинна бути занадто консервативною і має відповідати вимогам сучасності, переформатовуватися з огляду на зміну суспільних відносин. З другого ― не потрібно кардинально змінювати усталену судову практику за відсутності вагомих підстав для цього. Адже правова визначеність є одним з елементів верховенства права, тому невиправдана зміна практики може призвести до негативних наслідків», − наголосив суддя ККС.

Він нагадав, що завдання кримінального судочинства – насамперед захист і відновлення (наскільки це можливо) прав потерпілих від злочину. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що непритягнення винних, зокрема тих, які спричинили смерть іншим особам, або тих, хто катував інших осіб, до відповідальності чи призначення їм символічних покарань є порушенням фундаментальних прав людини.

Водночас під час здійснення кримінального провадження потрібно неухильно дотримуватися та забезпечувати права підозрюваних, обвинувачених, засуджених, виправданих. А також – права інших учасників кримінального провадження та інших осіб.

Суддя ККС розповів, що роль ВС в гарантуванні прав і свобод людини у сфері кримінальної юстиції полягає в:

• забезпеченні швидкого й ефективного касаційного перегляду оскаржених судових рішень, розгляді інших процесуальних питань;
• формуванні єдиної судової практики щодо проблемних питань застосування норм матеріального та процесуального права;
• формуванні правових позицій щодо виключних і найважливіших правових проблем у сфері кримінальної юстиції.

Микола Мазур зауважив, що протягом року діяльності ККС ВС використовував передбачені законодавством механізми забезпечення єдності судової практики (передача проваджень на розгляд палати та об’єднаної палати ККС ВС, Великої Палати ВС).

Суддя розповів про окремі правові позиції, сформовані ВП ВС, палатою ККС  та об’єднаною палатою ККС у кримінальних провадженнях, які є важливими для захисту прав громадян, зокрема щодо: можливості апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, які не передбачені ст. 309 КПК України; застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання); роз’яснення обвинуваченому права на суд присяжних; необхідної оборони; недопустимості доказів, отриманих внаслідок тортур чи катувань, тощо.

Начальник відділу єдності правових позицій правового управління (ІІІ) департаменту аналітичної та правової роботи ВС Геннадій Зеленов виступив на сесії «Корупція і права людини: антикорупційна парадигма, дискурси та концепти». Він зазначив, що вітчизняна парадигма запобігання та протидії корупції має ґрунтуватися на чотирьох засадах: виявлення й усунення корупції, її окремих проявів, а також явищ, що її породжують, сприяють її поширенню (профілактика); виявлення та розслідування злочинів; притягнення винних осіб до відповідальності; відшкодування шкоди фізичним і юридичним особам, а також державі.

Під час виступу Геннадій Зеленов зосередив увагу на такій засаді вітчизняної парадигми запобігання та протидії корупції, як притягнення винних осіб до відповідальності, та виокремив чотири негативних чинники, які здійснюють негативний вплив на цю засаду.

За його словами, це такі чинники: часте внесення змін до законодавства (до антикорупційного загалом та кримінально-правового зокрема); обмеження судової дискреції у вирішенні питань про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних злочинів; «саботування» в законодавчому процесі. Як приклад доповідач навів законодавчі зміни до п. 3 примітки ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), у результаті яких формально-матеріальне визначення поняття «істотна шкода» було трансформовано у виключно матеріальне поняття. Внаслідок таких змін у кримінально-правовому законодавстві виникли прогалини.

Останній негативний чинник, як зауважив Геннадій Зеленов, полягає в неналежному забезпеченні процесуальної здійсненності переслідування корупційних злочинів. Він звернув увагу на положення ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні) через призму постанови Верховного Суду України від 16 березня 2017 року у справі № 5-364кс16, в якій зазначено, що невідкриття матеріалів сторонами в порядку ст. 290 КПК України є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими доказами. Відкриттю, крім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов'язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.

У цьому контексті Геннадій Зеленов звернув увагу на ухвалу ККС ВС, в якій зазначено, що право на відкриття відповідних доказів не є абсолютним правом. У будь-якому кримінальному провадженні можуть існувати конкуруючі інтереси, такі як національна безпека, необхідність захисту свідків, які перебувають під загрозою тиску, або утримання в таємниці методів розслідування злочинів поліцією, які повинні бути ретельно зрівноважені з правами обвинуваченого (§ 70 рішення Європейського суду з прав людини від 26 березня 1996 року у справі «Доорсон проти Нідерландів»). Системно проаналізувавши положення чинного законодавства, колегія суддів другої судової палати ККС ВС дійшла висновку, що законодавцем визначено можливість та наявність спеціальної процедури і порядку розсекречення та відкриття процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема можливість і відмови експертної комісії в їх розсекреченні, що свідчить про те, що такі процесуальні документи не перебували в розпорядженні сторін після закінчення досудового розслідування (у розумінні положень ч. 2 ст. 290 КПК України), а тому вони можуть бути відкриті, як додаткові матеріали, під час судового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції, після чого здійснена оцінка відомостей, які містяться в них, та результатів проведення таких дій за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, але це не спричинює безумовного визнання їх недопустимими доказами.

Модератором третьої сесії став керівник Департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли. Її учасники говорили про досягнення судової реформи у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина та про необхідність удосконалення окремих питань судочинства.

Прес-служба суду за повідомленням судової влади України